?

Log in

Вулканічні Карпати

Є різні масиви в Карпатах. Найзахідніший в Україні – це Вулканічні Карпати. Низенькі, лісисті, пару день полазити приємно.  Є трошки скель, на яких тренуються скелелази з Ужгорода. Є озера (не знайшли).




Вулканічньі КарпатьіCollapse )

Сауна для каліцтва

Гнеска в спортзалі перше в жытю увиділем фацета, убраного в целофанову «сауну» - костюм такій. На курточці йому писало «РАСІЯ», на футболці «КАРТУЛІ», під тотым – «сауна». А же на тварі фацета мож было одчытати діяґнозу, то и повідал, же целофан дозвалят зогнати зо три кіля масы за ден.

Пак гварю вам: кой почуєте такє дашто, та беріт камін і по голові падлюці. Бо лем серце си зопсуєте и нич здорового.

А ото веце инфы стосовні темата: http://your-diet.ru/?p=2448
Поспілкувавсь із фермером зі сходу Харківщини - аж хочеться плакати. Такого нема ані на заході, ані в центрі... А на сході - є. Короче каже: "Та не треба до нас приїздити. Ви розумієте, що ми з Донбасом межуємо, вам пояснювати що це таке і чим нам це загрожує? чим менше про нас знають, тим менше на нашу землю зазіхають...." То який федералізм? По тюрмах, або геть з України!

Tal der Ahnungslose

Колись давним-давно на татовому заводі влаштовували обмін дітьми із заводом з Лейпцига. Це були ще часи НРД і дітей везли в піонерські табори. Звісна річ, закордонна поїздка супроводжувалася купою бамажок, характеристик, виписок. І це при тому, що жити Сересерові залишалось недовго, а НРД – й того менше. За два роки після тої поїздки та країна перестала існувати.




Лейпциг, совєцький Лейпциг, лишивсь у спогадах як перше відвідане закордонне місто. Чисте, з незвичною архітектурою, з купою магазинів, де все є (шо я там знав?). З дуже чесними людьми.

Лейпциг совковийCollapse )

"Геп" за дружбународаф

У мандрах я втікав від людей. Але людей і стрів. Інших, здебільшого досить позитивних, мов тих анголів во плоти, який посилає на дорозі Господь.

Щоправда перший був трошки не такий. Говіркий дядько в поїзді, який їхав собі додому в херсонські степи. Запропонував хильнути пива. Ну, пиво можна, бо міцніше в душному плацкарті лакати – якось не те.

З’явилася ще компанія, яка принесла коньяк, а згодом і горілочку. Від такого почастунку вдалося відмовитися, а от слухати дядька далі прийшлося. Виявилося, він походить з Сибіру, військовий у відставці. Слово за словом, і його балаканина скерувалася в русло згадок про совєтське минуле та дружбу народів. А що вже він був добряче під мухою, то тему змінити було вже аж ніяк неможливо. Принаймні сили в мене не вистачило, та й пора вже пізня була.

Побажавши всім доброї ночі та пославши кого треба нижче спини, я заліз на горішню полицю і так собі й заснув. Аж десь вже поночі на нижній полиці дядько як заверещить уві сні: «А йо** твою мать, я тєбє ща по є**лу дам, б***!»  А далі тільки – геп! – і опинився він на загаженій попередньо ним і компанією підлозі. Та так, що стукнувся макітрою об ніжку столика.

Прокинулись усі, тож дядько вибачився, примарилося щось таке, мовляв. А бо не треба було пить та ще базікати про ту дурну дружбународаф.
Подививсь кілька фільмів, бо цікаво було, шо вони таке знімають. Виявилося, що не все так страшно, як з нашим та російським кіном.  А чому в нас не показують – мені не зрозуміло.

Дзіфт. Цікавий фільм. І перегляду гідний. Взагалі, слово обознача болгарською «вар», ту фігню, шо жує весь фільм Метелик, герой фільму весь час. Але сенс трохи інший – бруд, лайно.Літери і кадри... Collapse )

Ъъъъ...

Як відомо, у болгарській мові є літера Ъ. Та не дуже відомо, який неочікуваний вжиток вона знаходить. Побачити і дослідити це можливо лише на теренах сонячної подекуди країни.

Хоч хтось може і думає собі, що це не звук, однак це справжнісінький голосний. Приблизно такий, як ми чуємо між «т» і «р» у слові «театр». Болгари так і записують: театър. Гаразд, хай там вже буде пясък, камък, та навіть съобщение, съдържание чи въобще. Однак ці слова не зрівняються з чудовим словом ЪГЪЛ – кут (угол, рос.мов.).

Як не дивно, Ъ може стріатися також і в іноземних словах у найнесподіваніших для українського ока місцях. Ърнест Хемингуей, Севен Ъп, Бийфитър, або Бърбън. Дуже сподіваюсь, що всі зрозуміли, про які слова тут ідеться : ) (Підказочка: останнє слово - Бурбон!)

Та це не всі випадки вживання чудового звуку. У субтитрах до американського фільму був міні-діалог, який просто вбив мене:

- Ъ? Ъ? – Ъ!

Дах Карпат

Колись я вже був у Високих Татрах. У Словаччині. Тоді ми лазили на Риси – найвища точка Карпат, куди можна видертись без спорядження. 2500 метрів над рівнем моря – дух захоплює від дивовижної краси. Стояли на горі перед польськими пограничними знаками. Десь там далеко мені показали містечко. Це було Закопане. Однак на той час шлях для українців туди був закритий – потрібна була польська віза.


І от нарешті я знов у цьому місці. Лише на іншій, польській стороні. Куди піти, що подивитись? Про Риси й думати забув. У травні бо там сніг, заледве десять градусів тепла та перший ступінь небезпеки сходження лавин.  Порившись на просторах Тирнету, знайшов путівничок рос.мовою: http://turizm.lib.ru/b/burda_a_g/2.shtml
Зокрема описується можливість походу із розбиттям наметів у тих місцях, де типу неможна. Взагалі чудову роботу проробив мужик, що так докладно все описав. Нажаль, часу у мене було лише три дні – і того мабуть менше, а похід розписано на шість днів. Ну, може колись ще сюди приїду та огляну більше.

(Даруйте за мобілофоти. Стала са ганебна, але тимчасова біда з дзеркалкою. Та уж не бай!)

Далі - вище!Collapse )


 
Усім відомо, що ніякої там української мови немає - її вигадав Австрійський генштаб. Так само от і білоруської мови немає. Хто там її вигадав? Тепер, читаючи книжечку про білоруські тексти писані арабицею (у перському ізводі), я так думаю, що то - Татарський генштаб. При чому створенням білоруської мови татари займалися з 16-ого століття, цілковито забувши свою власну.
У тих кітабах їхніх писалося так: рядок арабською/османською - і під ним переклад на білоруську/польську. Татари могли розрізнити між білоруською та польською, а от східні мови вони вже не знали.
Можна було б подумати, що білоруська мова завжди в утисках, то й передусім писалося польською. Однак аналіз текстів каже про те, що такі нє: спочатку все писалося білоруською, а лиш потім перекдали ще на польську.
Що до самої мови - так вона не набагато відрізняється від того, що ми маємо днесь. Письмо - окрім спеціфічних арабобілоруських літер дз - د з трьома крапочками внизу, та ц - ص з трьома крапочками внизу, вони використовували літери, що позначають специфічні арабські звуки, для розрізнення м'якості і твердості приголосних. От та ж літера сад ص - це звичайне "с", а м'яке "сь" натомість - буквочка сін س.
Ось такий вн, Татарський генштаб.
Карацей, ژیِویَ بَلاَروس тобак, жыве Беларусь!

Лампочка Лукаша

Автобус із українськими туристами поволі котився через засипане снігом Полісся на північ, за близький кордон. Фермери їхали подивитися на досягнення країни розвиненого соціалізму - Білорусі. У себе на батьківщині вони про те чували різне: то розповіді про чудеса Бацькового керування, то навпаки – одні матюги. Одним словом, що там коїться - зрозуміти важко… Та ось нарешті випала нагода побачити все на власні очі.

За кордоном світ не змінився. Такі самі ліси та поля, хіба що дороги ліпші. Набагато ліпші. Заголосили відразу селяни: «Лукашенко таки робить щось, от молодець!». Ой, не знали вони, що зима під снігом скрила усеньку правду. До жодного бо села біля тої дороги асфальту нема, навіть як село в п’ятиста метрах від траси стоїть. Самі ґрунтовки.

Напівправда спіткала українських селян і у відвіданому агрогородку, зведеному в рамках урядової  Програми відродження села.

«І тут все працює, от, Лукашенко молодець», не переставали дивуватися українці. Бо звітування голови колгоспу та агронома свідчили про високі результати місцевого сільського господарства. Серйозність атмосфери трохи розбив хіба що головний зоотехнік, буркнувши, що доярок, які не справляються із поставленими завданнями, - «убирають».
Але жарти-жартами, черга дійшла до економістки. З вуст жінки з милою трасянкою відразу пролунало, що  «гэтае хазяйства прынадлежыць да Ўпраўлення дзел Прызідзента, і што творыцца ў іншых хазяйствах ніхто ня ведае».

Українці ж, заслухавшисть красними слівцями про здобутки соціалістичного строю, навіть не звернули на це уваги, і далі кивали головами озвученим цифрам. Тоді економістка знов наголосила, що у них немає проблем зі збутом, бо колгосп «прынадлежыць да Ўпраўлення дзел Прызідзента», до якого також належать нафтопереробні заводи, національна лотерея, виробництва віна пладовага… Але наші ані вухом не повели.

Щось сталося з народом – важко пояснити, бо в цьому моменті він перестав уже остаточно відділяти реальність від брехні. Певно спрацював якийсь тригер, що чіпляє струни душі, виводячи на світ білий внутрішню совєцьку людину.
Тим то й не дивно, що ніяк не відреагували українці на те, що жодної хати, побудованої за кошт колгоспу, працівники викупити не можуть. Таке право було віднято відповідним указом Призідзєнта. Жіночка-економіст намагалася натяками якось ще раз втокмичити в українські голови, що вона не може їм казати правду. Але все марно. “Усе ж працює, Лукашенко – молодець!”

Увечері автобус проїхав чистими проспектами білоруської столиці. Ні, поїхали не просто подивитися місто, а спеціально завітати в супермаркет, аби накупити білоруської згущонки, зробленої за совєцькими ГОСТами, та ковбаси під місцевими брендами типу  “Комунарка” чи “Красньій пищевик...

На останок фермерів провезли широкими і почищеними проспектами Мінська. Гарно, сильно, душа радіє.  Чи то сталінський будинок, чи то сучасна сіра та й безрадісна багатоповерхівка – скрізь усе підсвічено лампочками. Їхні промені заливають найглибшу западинку на стіні, перетворюючи Мінськ на справжнє Місто Сонця. Хай там негаразди з енергією – лампочка Лукаша зігріє серце і звеселить розум.

Від того стало радісно на душі українців. На Батьківщину вони вже повертались впевнені, що існує таки на світі країна, в якій Хороший Керівник піклується про своїх підданих, годує їх, дає роботу, і світить лампочкою в ночі.