Вітання усім, хто мене френдить.

За кількістю жж-друзів я не женуся - де взяти той час, щоб усе перечитати і повідповідати? То ж прошу не ображатися, якщо не відповідаю взаємністю.
Ну, а якщо неодмінно хочете, аби я таки вас зафрендив, поясніть це в коментарях до цього поста.

Редаґуєме з німцем тексты вывядів, зробленых в Харкові. «Будєм общяться с європєйцамі», гварит білявка з першой столици. Навет для німця тото не было зрозумілі. Бо ся звідав: «А вы зас ким сте? Ци не сте європейцями? Давай ле напишеме «з інчыма європейцями», так буде правильні!»

Европеці, гей. Лем мізками – в совко-Азиі.

Вернул єм ся з Пілденного Бугу. Фантастична річка и фантастична команда!

Йой на нашій Лемковині - Оркєстра сьв. Миколая шумні сьпіват

Strādājoša jaunatne латиською мовою не означає "страдаюча молодьож".
Це бо трудяща молодь!

Правду кажу: я дитя асфальту, зіпсуте селом. Бо народився в славнім місті Києві, виріс тут. Аж раптом ґедзь мене вкусив здобувати агрономічну освіту. І тому я за фахом агроном.

Не маючи нікого у селі, перший раз я побачив, як доять корову, коли мені було шістнадцять год. От сміялися потім друзі-селяни, коли про це взнали. Ну бо дитя асфальту – не бачив ніколи, що таке сільські трудо-виєбудні.

Глузували також, що ніколи не бачив свиняток-курчаток. Бо де б я у місті таке побачив. Але от це брехня.

Як інші діти їздили до дідусів-бабусів «у сєлуху», я лишавсь у місті, або їхав до бабці у інше місто. Місто, місто, місто… А щоби познайомитися із селом, мене, як і інших міських дітей, возили до ВДНГ. Там, поряд із павільйонами із недосяжними для пересічних совєцьких громадян досягненнями народного господарства знаходилися виставкові корівники та свинарники із зовсім не бутафорськими тваринами. Так що як вигляда та пахне отеє свиня кожен киянин знав змалку.

Також була хоч якась уява про побут старого українського села – кожен бо їздив до Пирогова. Але це не те, все одно не те. Якщо тебе село не приваблює, то ти й до кінця днів своїх залишилися дитиною асфальту. І нічого поганого тут немає. Просто іноді твій асфальт може тебе зрадити, як зрадив творців реклами пива «Оболонь», які видали зріле пшеничне поле за ячмінне, що ніби то мало символізувати Україну ВОСЕНИ.


Для тих, хто не в темі, пояснюю: ячмінь в Україні збирають червні, так що його вже навіть в липні немає. Після цього вже й пшениці черга приходить. У будь-якому разі українські поля восени таким не бувають.

І от нарешті виліз черговий асфальт, навіть фестиваль дітей асфальту: «ПОСАДКА хліба». Як це собі уявити? Береш буханець хліба і закопуєш його в землю, наче картоплину? Кажуть, старі бабці-діди будуть ділом керувати. Ну, дарма, що зі строками трохи пізно – 4-6 травня, коли всі нормальні люди вже відсіялися. Бо це ж не в цьому діло, а в піснях, танцях-шманцях. Це ж свято і жартома зорять, посіють, заволочать.

Для жнив намічено вже точну дату - 15-19 серпня. Здавалося б, яра пшеничка за цей час повинна вже достигнути. Однак природа – це не математика, а сільське господарство – це не складання програм цікавих заходів. Бо хто наперед може визначити, коли жати? Агрофарс та й годі, а справжнім дитям асфальту – в радість.

Джерело: sardechna

Ой, ви навіть і не уявляєте, куди ото сардэчна запрашае той напис! До Братислави! Він бо висить серед написів на інших мовах біля головного вокзалу столиці нашої західної сусідки. Що прикметно, українською, ба бодай русинською, чи там російською ані слова нема. ( BRATISLAVA... )

Он де в соборі св. Віта русинський ведмедик висить:

Джерело: Praha, prosinec 2011