От вчера сте ся посмотрили тоты фоты и певні сой подумали, же ничого нам не показали. А ниє то так. Повезли до Кирилово-Білозерского монастиря, што ся розтягнул над узкым, але длугым (50 км!) єзером.



Як то ся робит в инчих місьцях, и тутай частину монастиря повернули монахам – лем три ченці замешкали на огородженій териториі з церквом. Же тото клявзура, было видко юж по знаку зо злим псятком. Не мож вступати, псувати сьвятий спокій, бо останеш угрызений.
То мы там и не пішли, бо было што смотрити, а хоцкі в музею. Але лем же зме вкрочыли до єго кімнат з експонатами, доглядачкы стали вмикати кондиционеры. Але то не было так дусьні. Прецінь зме были пісьля фермы, но и мали зме певний робочый запах. Што робити, така то праця!

( Троха здымків. Зачынал ся дойщ, то и темні вышло. )

На запрошыня певной компаніі был єм во Вологді – робити матеріал о чудесах ворожой технікы на росийскых колхозных фермах – и звичайні скористувал єм ся шансом пообзерати тоте файне пілнічне містечко. Нажаліст проґрам одвідин колхозу не передпокладал екскурсиі в самой Вологді. Так же о шостій рано рушыл єм сам.



Місцина гевса знаходит ся на той истой паралели, што и Пітербурґ, и для того тіж тутай мож спозерати білы ночы. О шостій и в нас не темно, а на пілночы – и поготів.

( купа фоток )

Надибал єм - Латиськє фолк-радйо. Мож ся здогадати, же зара основным тематом там є Купала - Лиґуо. Спосеред латиського фолку не мало и латґальского. Так же приємного слуханя (тиць на банер)!

Што не каждий киянин вчера вечур сунул до Дніпра – посмотрити на фоєрверкы. Нібы річниця дакого там банку, але менше з тым. Нічний оген – то сьвято. Так же кияни, хто мал щестя звычайным транспортом, а хто автом, посьпішали ся до нашой великой ричкы. Перед самым місцем події – шалены заторы, а тлум люди дорівнял ся Майданови.

Факт, же сьвято ся гдало. Но ци тераз лем сьлід очикувати тот тлум люди, посьпічаючых вкласти свій пеняз до банку-ювіляря? Бо одразу ж по закінченю фоєрверків, панувала єдна думка – як ся достати домів. Влада міста бо не додумала продовжыти рух метро хоцкі ищы о єдну годину.

( ищы пар фот )

Тырват боротьба з забудовниками нашого вароша (себто міста), на варті якой од недавнього часу стоіт спільнота saveoldkyiv.

Гнес, гдяка активістам, было призупинено незаконне будівництво на Лук’янівскій улиці.

Веце – тутай «Ще одна перемога: впав паркан на Лук”янявській».

Уж давно, кєд в нашой телевізиі ищы иснувала звычка показуваня симфонічных концертів, першый раз єм почул, як співаковскы “Віртуозы Москвы” заграли “Антиформалістичний райок” Шостаковича. То ся погнесден запамятала тота фраза:

“Товарищи, реалистическую музыку пишут народные композиторы,
а формалистическую музыку пишут антинародные композиторы.”

О чым бесіда? Треба знати, же Шостакович не забарз любил Сталіна. Сема симфонія, названа нескорше “Ленінґрадском”, доправды была написана ищы задовго перед початком войны, а “фашистскій марш” – то прецінь тема сталінской машыны. Гласьні за тоту симфонію, а не лем за ню по войні и отримал він по голові. Єго творчіст названо формалістичном.

Но не лем єго. Хтовды в компартиі была ціла мода на выкоріненя з громады композиторів “антинародных формалістів”. Компатійны музичны діячове проводили зібраня, присьвячены тому тематови, пильно всмотрюючы ся в творіст своіх колеґ. Саме то и стало ся сюжетом шостаковичового “Райка” – твір для баса, змішаного хора и фортепяно. За кожным з персонажів опуса стоіт певний тогчасний політичний діяч: Єдініцин – Сталін, Двойкін – Жданов, Тройкін – Шепілов.

( слухати і чытати - прошу під кат )

Штірліц увідил на окні три чайникы и зрозуміл, же явка провалена...

Тижден тому в Пирогові была выставка народных майстрин, а я-м ся забыл показати фоты. Добрі же юзерам macrua и zuzana_p спала така файна мысель, бо того вартало. Но и вырушил єм, озброівшы ся фотоапаратом і журналістском посьвідком, абы зайвый раз не платити за вступ. Єднак тутай на ня чыгала нагла несподзянка – пані контролерка спочатку не хтіла пускати. Нібы повинен єм был надати ищы дакый документ, бо хто там зна - мож я одпочывати иду, а не працювати. Гласьні в тымто крыє ся складніст жытя журналіста: часто праця ся перетварят на забаву и наопак.

Нашы сусіды з півночы ся розважают. На білорускым «Общенациональным тєлєвідєніі» недавно появил ся проект «Нашы сьпіванкы – 2008» - веце як сотня співанок о білоруской тематици остали представлены до голосуваня.
«Родная вёска», «Это Беларусь, страна моя», «Центр Европы» - а медже нима и опус переможця глоньской (торічної) дитячой Евровізиі Аляксєя Жыгалковіча – «Бульба».

А вось вам і словы:
Ехалі ў Галандыю бульбашы спяваць,
Пачалі Яўропу ўсю бульбай частаваць.
Няма ў свеце лепш нічога дранікаў з пячы.
Гэты смак дапамагае ўсіх перамагчы.

Бульба — гэта суперклас!
Абароніць бульба нас
Ад усякай атыпічнай трасцы.
Бульба — гэта лад жыцця!
Няма лепей пачуцця,
Чым паесці смачнай бульбы з мясцам!

Бульбу жараць у фрыцюры толькі за мяжой.
З'еш такое на дысерт — і ў пузе неспакой.
Каб заўсёды быць здаровым, бульбу адвары.
І адразу вырасцеш да гары.

Хто хоча паслухаць песьню – пампуйце тут, а якшто знойдзецца такі, хто захоча нават прагаласаваць, дык вам сюды (нумар 054).

Ци то сонце так гріє гліті, ци то охворівем, лем захіл нарешті здати ZOP (Zentralle Oberstuffenprüfung). А з гевсой нагоды сой єм роздруковал граматику німецкой солов’їной бесіды и, кєд же не мам дужо часу, вырішывем дедикувати ся єй, везучы ся маршрутком.
От так єдного разу всіл єм в маршрутци а одкрыл книжку. Стал єм чытати, робити позначкы. Нараз чую – бабця зашла, то хутіцькі уложыл єм веци в наплечник и встал.
Тутай баба зарепетувала. “Ай! Ви ото шо дєлаєте! Ви ж занімаєтесь, мені совість не позволить сісти!” Так же пришло ся навет вмовляти ю всісти. От такы тераз бабці пошли.

В приватным музею трипольской культуры в селі Трипіля, убраный в спортивне трико ґід обмолвил ся, же мало увагы ся приділяє до трипільской культуры з боку державы, а што гірші – одвідувачи.



Доправды, то добрий ґрунт для досліджень. Тутай ціва давня культура зо своіма назавсе втраченыма звычаями, якы хоцкі дає ся трохи одчытати по обламках – черепках. Лем тото як в мутным дзеркайлі – мож такого намутити, же гей! Кой тот мул одшмарити, лишає ся богатий ресурс для утвориня вшелиякого роду музеів, скансенів, сувенірів - для певной розбудовы туристикы.



Єднак ся повернеме до нашого ґіда в спортивным тріку. Барз бы му пасувал ищы золотий ланцюжок на шыі і барсетка. Але и так вызерал на блатного знавця істориі. Оповідал о людях трипільской культуры, о іх богах і звычаях, о Вішну, о аріях, о тым, же трипільскый меандр – то знак інь-янь. Праві то само писало і на вітринах, зробленых, правда, дос порядні і гарді. В наступных залах на одвідувачи очікувало щы дивнішый порядний мікс – трипільскы глекы плюс украінскы вышыванкы.


Як кому од того зле не стане, мож и преймет ся ідейом Великой Украінской Нациі, Яка Бере Свій Початок Од Трипільской Культуры. Лем для дачого серйозного и ґрунтовного брак гласьні той серйозности и ґрунтовности. Хто повідал, же трипільці – украінці, же трипільці – словяне, же трипільці – індо-европейці?

В такым разі трипільство ся лишит забавком марґиналів. А шкода. Бо доправды трипільскый кольорит, без великоарійской муті, мюг бы стати ся родзинком украінской туристикы.

Што за видовиско – авторалі! Лем о вельо цєкавіше єст попозерати на перегоны тракторів. На нещестя, кєд же в нас такого ніт, треба іхати до Росиі. Но нич, тераз оповім, а там най свою справу робит нацийональна украінска тваринка – жаба. Бо кєд в сусідів єст дашто некаждоденне, то ма быти і в нас, ци не так? 

Отож иде ся о трак-шоу під Ростовом, якє там одбыло ся в сесю неділю. Пілоты тюнінгованых до нехпізнаня МТЗ-80 змагали ся за право звати ся найліпшым трактористом року. Ой нє, як думате, же тракторы мали орати ци боронувати – то ся мылите. Бо ж то раллі, перегоны. Тутай они мали ганяти ся навыпередкы, долати болотиска и млакы, влечы тягаре за собом, а навет збывати цуркы-палкы.

Опріч тракторных болідів на трасі тіж бігали журналістове. А йой! Раз по раз треба было пильнувати камеру, абы не запылила ся, а тіж цєкавых місц з прекрасныма ракурсами. Сама місцина вызерала яко невеликы бережкы (жебы сте знали, же то «пагорб» альбо «гора» по украінскы), медже якыма заболочены низины. На першый погляд, вшытко ся здавало безпечні. Аж до того моменту, кєд хтіл єм прекрочыти єдным з тотых болотиск, бо з него з квадратовыма од переляку очыма выстрибнул колєґа – там гадюкы. 


В певну хвилю на трасу нахабно выперла ся автівка з тюком соломы на горі. Звычайно, залунал голос коментатора з проханям зохабити місце змагань. Лем куды там! Груба кобіта з автівкы вышла и зачала погрожувати судами. Она бо том дріґом што дня домів іздит. Автівку вырішили евакуйовати, привязавшы ю ззаду до трахтора. Але кєд лем тот рушыл, машыну розодрало надвоє. Перелякана грубиня заголосила ищы дужче, так же пришло ся выкликати по ню швидку. Страшно? А по правді, тото было лем спецйяльні розограным жартом!

А што за приз – супер-пупер тюнінгованый тракторный болід, якый компанія-орґанізатор готувала кілька місяців. На такым то и по місьці іздити не сором! (Медже инчыма, єго, як и инчы тракторы мож увідити гев)

На територию музею Лавры за дармо мож трафити рано в неділю, кєд там ся служыт літурґия. Но до инчых музеів без квитка не гвойдеш, але то юж инче.
Як ся оказало, вечер тіж квитків не питают, ани не продают. А під вечір Лавра прегарда: сонце блыщыт з бань церков, а пак, кєд уж доцна зайде, запалює ся сьвітло – и то не одразу, а помалючкы. Місцевы міліціянты в сес час мают сой працю – выганяти шпацеруючых, перепрошую, гвічливі простити іх пойти вон.

Тота част дакус неокончена, але вшак и тутай сюрів не бракує. Оповідат ся о обычайох бачванскых русинів на Карачун - по нашому Різдво, а тіж о дачым инчым.

Кусьцьок вшак сьлід оповісти о Маннгаймі, де ся збирают, медже инчыма, тракторы Джон Дір. Союзникы під час войны завзято бомбардували тото місто, зохабившы зо старого лем поодинокы будинкы о казематоподібным выгляді. Як ся оказало, то ищы передгітлеровска доба, а юж таку гыд будовали. Но а чогоси вецей давного ту ся не дошукаш и в турецкой дільници.

Як и в инчых промисловых німецкых містах, тутай неодмінні ся наштовхнете на сад металобрухту. То в японців сад каменів, а тутай – сады металобрухту. Лем, на жаліст нашых еміґрантів, здавати то не мож, бо нібы тото ся уважат за мистецтво.





Стрічат ся уличне мистецтво и ичного пляну, як от гевсы роверы, пофарбованы на рожево. Таблиця на столпі гварит о том, же не мож іх торкати ани забирати, бо інсталяция перебыват під наглядом.





А тот шедерв штукы модерной стырчыт безпосередні на єдным з центральных пляців. Мож памнятник самогубцьови? В каждым разі, барз ориґінальні.