Гнеска над Ірпенем виділ єм зграйку гарнюніх пташок. Малічкы, кус векшы за голубів, шаро-коричневы. Сполохал єм іх, та одлетіли недалеко.

Розумны люде гварят, же тото были куріпкы – найсмачнішы дыкы пташкы. Хто б щы знал, як іх впіймати…

Но што, ищы трохи розповім о свойой вылазьці на Поділя.

Джерело: Товтри і природа

Медже Хотином и Камянцем знаходит ся не величке село. Туристы табунами переіздят без нього – з Камянця до Хотина, зохабляючы поза увагом гевсу місцину. Бо позерадла тутай доправды не дужо. Руінка фортеці на березі, під якым в Жванку втікає Кармелітка. Католицка церков, яка кєдысы была ормяньском. А ищы варенична, в якій мож файні попоісти.

(дві гевсы фоты робил колєґа, што з ним іздили)

А о бебешках то зме ся дозвідали в єдній затишній камянецкій кнайпі. В меню писало, же сут тутай дакы вареникы з бебешками. Офіціянт-веселун повідав нам, же «по-перше, вареників з бебешками ніколи тут не було; по-друге, варенків з бебешками ніколи і не буде; по-третє, бебешки – то лівер!»

Но то як будете сой хтіли тоты бебешкы, іхайте сой в Жванец – там они завсе сут.

Много, много наших верховинок служить в городах П. Руси і східної Словаччини у чужих панів. Незавидна є доля бути служницею панів, часто гордих, неморальних. Але що ж робити! Така то судьба у бідного, що радується, єсли заробить на хліб насущний.
І наша Анця попала в дім одного пана, якого дідо був колись Русином, але отець і він уже цілком помадярщилися і дома говорили вже лише по-мадярськи. Вже лиш прізвисько «Скалицький» згадовало їх руське походження.
Анця щось розуміла по-мадярськи, бо ходила до школи ще перед війною, але зате найрадше і найліпше говорила по-руськи.
Перед війною панство і чути не хотіло о руській бесіді, і тоді много мучилася наша Анцька. Коли хибно заговорила по-мадярськи, висмівали її, а як по-руськи висловилася, прозивали її мову «буковим язиком».
Але прийшов кінець світової війни. Часи змінилися. Панство Скалицьких скоро натягло на себе маску Русинів. Пан Скалицький, як полонений в Росії, навчився по-московськи, і, по перевороті вернувшися додому, стався одним із загоріліших крикунів автономії Русинів.
Але такий учений пан, кінчивши гімназію і університет, ачей не буде говорити язиком служниць — язиком Анці!
Як же ж тепер? З ким має він говорити по-панськи? По-московськи народ не розуміє його!
І почав він брататися з еміґрантами з Росії та з русофілами Галичини і Буковини.
Однако бесіда п. Скалицького ніяк не виходила на чисте. Все чути у нього мадярський наголос та концепт.
Анця лиш дивиться, чому пан так чудно говорить:
— Анна, за еті денґі купіш хлєба. Как?
— Так, прошу пана, за тоті гроши куплю 2 кґ. хліба.
— А за 20 корон прінєсі ципльонок. Ну? Что дєлаєш ґрімаси? Не панімайош?
— Не розумію вас, пане. Говоріть по-руськи.
— Ти простая! Не знайош по-літєратурно ґаваріть!
— Але пане, ще все не знаю, скільки літрів і з чого маю купити.
— Ти глупая Руская! Література то не літер! Купиш ципльонок!
— Не говоріть до мене по-панськи, волієте сказати по-мадярськи, коли не знаєте по нашому.
— Харашо... jó jó, vegyél egy pár csirkét.
— А вже розумію, та куря по-панськи литиратуртура, чи що...?
— Не так, але по-літературному курча зовеся ципльонок.
— Ніколи я не буду курча так звати! Ніколи не привикну до того твердого язика, бо той панський язик нам чужий.
Раз до пана Скальницького приходять два пани. Анця створила двері, і один пан зазвідався її:
— Ґаспадіна іскайом.
— Я не ґаздиня, я проста служниця.
— Нє панімайот, — каже один другому. — Ґаспадін Скалицький дома?
— Пана не є дома, але скажіть, панове, як ви говорите? Наш пан вже казав мені, але я забула.
— Как? Па-рускі!
— Ні, панове, щось інше казав пан, літер... чи що.
— Па-літєратурному, па-рускі!
— Так, так якось. А де тим язиком говорять люде?
— Ну, в Масквє, в Пйотєрбурґе, в Расіє.
— Ци не маскалі ви, панове?
— Ми русскіє!
— А коли ви русскіє, то як говорю я?
— Ви ґаварітє па-хахлицкі, па-українські.
— Та лиш тепер знаю, що русин — то українець а русскій — то москаль.
Між тим приходить пан Скалицький і впроваджує панів русских до хати. Дзвонить. Анцька входить. Скалицький до неї:
— Прінєсі папіроси за 5 Кч і спічкі за 1 Кч.
— Не розумію, що хочете. Не говоріть по-московськи, а по-українськи.
— Ти ґлупая! Українцев нєт і бить не может! Адінє русскій народ! Українец пусть ґаваріть па-русскі!
— Але, пане, я лиш так знаю говорити, як мати навчила. Та чому би я училася чужої мови?
— Нє ссорись! Hazzál 5 Kč-ért cigerettát es l Kč-ért gyufát.
— То вже розумію. Але то по нашому циґарки та сірники. Чому ви перебираєте мову тих панів, що їх примандрувало сюди по 10—15 в наші міста? Най вони учаться по-нашому!
— Ти єще таво нє панімайош!
— Та вже то розумію, що ті пани хотіли би накинути на нас свій язик. Але того не буде, бо учитися можна лише на своїй мові. Єсли ми будемо жити в Москві, там научимося по-московськи, але тут, вдома, будемо говорити вже лиш по свойому.
Так Анцька скорше освідомилася, ніж сам учений, пан Скалицький.

АНЦЬКА ОСВІДОМИЛАСЯ — Вперше надруковано в «Народному ілюстрованому календарі» «Просвіти» на переступний рік 1932. — Ужгород, 1931. — с. 56—58. Оповідання підписане криптонімом: А. В.

Подається за першодруком.
(я передер в alex_glbr а він се увиділ в ivanko333 )</div>

Вшыткы сте чули о том, же жыдове ужывают кырв хрістіанскіх младєнцев для приготуваня мацы. То иста правда. Коло єрусалимской мериі навет заінсталювали спецйяльний пристрій для єй отрыманя. Нібы фонтан, лем хто ж повірит! (здымка не єст моя, спер в тырнеті)

Ищы по темі од igor_torick:

Вчерашние туристы:
(в процессе кушания рыбы амнон, она же мушт, она же рыба св. Петра)
- скажите, а эту рыбу ловят в Мертвом море?

- скажите, а у вас тоже, как в Египте, когда поет муэдзин - все сразу молятся?
- ну мы же евреи?
- а кто евреи по вере?
- евреи же!
- а... я думала, православные!

- мы хотели бы тут в Иерусалиме сразу причастится.. Где Вы обычно причащаетесь?
- я еврей, мы не причащаемся!
- а разве евреи не причащаются???? Странно....


Сегодня, та же группа:

- скажите, а вот записочки в Стену Плача класть - куда во здравие, а куда за упокой?

- скажите, а евреи, когда молятся - крестятся?

Тота гарда сьпівачка, Нінке Лаверман, певні єст сьвідома того, же без якых років 100 єй бесіда стане історійом. Бо фризів, ліпше повідати, тых, хто до гнеска щы хоснує во свойом жытю тот язык зостало ся барз и барз мало – якых пілмільйона. Векшіст мешканців фризскіх теренів давно уж перешла на нідерландско-фризский суржык, незрозумілий для голландців. Німецкы тай датскы фризы, думам, о собі тераз радше скажут, же оны німці ци данці...

Як ґазда продавал ґазді паця

Єден ґазда продавал паця, а тот купец ся звідувал, ци добрі іст? Тот му повідал: «Добрі іст. Кєд лем маш кролі, так го выховаш!»

Потім знов приходит на каянку – цилі ся жаловати – до него, же му продал такє паця, што кролі іст. А він му одповіл: «А я ти не гварил – кєд маш кролі, так го выховаш!»

Барз зрідка здимкую в церквах. Бо трымам ся такой думкы, же сакрум то прецінь сакрум. Але ж нераз и доводит ся видіти в храмах доста подиву и увагы гідны веци, якы хце ся сфотати и инчым показати. Єсли то церква католицка, ци КМ – жадной чкоды не зазнаш, як вытягнеш камеру. Лем же як то маш до чыніня з МП – ховай ся!

Певного разу бабця повідала, же то мож робити з благословіня панотця. А як нє, то што фото неблагословенне? А раз заходил єм до церковкы,незабарз цєкавой навет для того, жебы ю здимкувати и звонка, а камера мі висіла на шыі. То дахто з парафіян ня застеріг, же в жадным разі здимкувати ся не дозволяє. Звідал єм ся, як тота заборона выясьняє ся з богослівского пункту видіня. Но а нияк, бо то така дисципліна. Но добрі, але мож втовды гевса дисципліна закорінена в учені сьвятых вітців? Сіромашний чловек был уж не рад и чым швидше зник мі з очу.

А тоты вітражы походят з церквы сьв. Миколая, што в Чернівцях. Як не дивні, МП.

Гнеска єдны истеризуют, инчы зас дискутуют о доцільности спожываня мняса, бо нібы од того вшыткє нынішнє зло. Особисті я тот продукт іл, ім, і буду іл и аж нияк ня не бентежыт тот факт, же при тым гбивают ні в чым невинне зьвірятко (якє вконцю ся годувало для тотых цілей). То не гармонія з природом? Даруйте! Иснує цєкава книжка «Смєх шамана», де ся оповідат о шаманови, якій жыє (жыл) деси на самоті в маґаданьскій тундрі. «Он запросто мог поговорить с куропаткой и, окончив разговор, пообедать ею» - супер цитата, што?

А тепер кусьцьок о одвротным. Каждый нормальний чловек ходит в Хотині туристичнима дріґами, но а я – корчами. Так єм увиділ в єдным подвірку свинятко в’єтнамскє. Чорненькє такє, маленькє. Подбігло до нас и без ворота свій писок выстромило.

А пак вышол власник потворкы. Од него зме ся дознали, же в містечку уж почала ся на них мода. И не лем для краси, але абы істи. Хоцкі мам сумнівы, же тото гласьні просятко він зіст. Бо, гварит, оно як псятко бігат всяды, з дитином навет гра, шкоды жадной не робит – прості уж не даст рады го забити.

Щеслива, вільно бігаюча еко-свинка.

Украінці ся показили и понятягали сой на твари маскы.
Та ле почитайме, што пише British Medical Journal на свойой стороні, присьвяченой гласьні H1N1:

Routine use of face masks among the general public is not recommended. The effectiveness of this practice for prevention of influenza in the community is unknown.

Но от, лем што-м ся захопил дрымбом, як в Мережи выклали пластинку "Путєшествіє с Запада на Восток" из творами, выконанима на гевсом инструменті. Точніше на инструментах, бо гудак гра на ріжных дрымбах:

До се сього моменту, был єм переконаний, же в Чернівцях што квадратове - то баухаус.

А от оповіли мі, же там и справды сут баухаусны будынкы, лем же опріч того трафлят ся так называний аеродинамічний стиль, кторий хоц и дашто схожый на інтернацйональний стиль, лем вшак є инчым.

А до чого то я вшытко? Баухаус сам по собі ниє нич такого, жебы привертало очы. Білы ґмахы, правильной – прямокутной ци квадратовой – формы.

В Тель Авіві з того зробили таку туристичну родзинку. Иснує центр Баухауса, де мож придбати карту міста за 12 долярів (а в быле якым готелю – задармо). Там тіж гідні книжок о забудові міста, о архітекторах , о самым стилю. До того ж ищы, ізраїльтяне ся постарали, абы Юнеско тіж зацєкавило ся тотым білым містом.

Медже тым архітектура, навет тота інтернацйональна, в Чернівцях ся выдає быти цєкавша. От хто б щы зацєкавил тым Юнеско...

Джерело: Товтри і природа

Заблукали зме, кєд ся везли до Камянця. В Барі не было дороговказів, то зме поіхали якымсо кєрунком, попередні ся роззвідавшы шлях. В певным моменті стало очевидні, же села по дрізі ся не збігают з тым, што ся писало на карті. Бо то был кєрунок Могилева-Подільского.

Отож скрутили зме праворуч и опинили ся без хвилю посеред гір, барз подібных до Низкого Бескиду. Лем же не росте тутай, здає ся, нич ігличастого. На тівкы зме были заскочены, же іхали барз помалу, жебы ся насолодити красом Товтр.

До Камянця зме ся дістали уж барз нескоро гночи.

Але то давнішня история.

Ныні так само ся мі схотіло увидіти тоты горкы. Єдином помоцном информацийом при тым, як завсе, слугувал сайт Каменчанкы – докладні бо написано, як и де іхати, де выступувати и тд. Строна зас природного парку «Подільскы Товтры» містит што лем хцеш, лем то до купы не збереш. Єст на сайті карта, але ю не варт роздруковувати, кєд же є замала.


Трохи не повезло з погодом – през дойщ зме ся не видерли на Кармелюкову гору. Зато обійшли вшыткы чтиры Паньскы Товтры и вдоста ся налазили по Бакоті. До того ж, познайомили ся з Тарасом Горбняком, якій ся народил в затопленій Бакоті и тераз працює на тоты «Подільскы Товтры».

Был знова Камянец, з невеличком розвідком по Товтрах. Бо єст єдна мысель там на біциґлях ся покатати.

Тымто місьці был єм перед кількома роками. За тот час василияне встигли одбудувати церков. Місто кусьцьок привели до ладу, так же вецей не увидиш на старівці кіз на выпасі. Хыбаль же куркы бігают де неґде.

Лем не тото важні. Важні то, же-м похопил, же приіздити в гевсы місцини на ден-два - того замало, абы засмакувати місцевий кольорит. Вартат ся спинити на днів штири, походити нетуристичнима уличками Камянця, поіздити привітнима подільскыма селами по руінах старых фортец и вшелиякых забытків.

Чує ся, же люде тутай зовсім инчы, аніж в нас - веце інтеліґентны, веце щыры. Не знам, мож то пісьля столиці выдаєт ся дивным, же незнайома бабця веде тя до свого обійстя, жебы ты обірвал сой трохи сливок.

Кєд зме іздили по Товтрах, и звідували ся місцевых, як и де ходити, то они нам здивлені гварили, же ниє тутай што смотрити. По хвилі зас оповідали о тым краю, ліпше од быле якого екскурсовода, а пак проводили до потрібного місьця.

Джерело: Кам'янець і інші міста

( ищы кусьцьок Камянця )

Але ж жаба таки не дозволила мі прості так вышмарити бутелечку «Вустера» на сьмітя. Бо ищы жевріє надія, же з ним мож готувати.

Першом стравом был «валійскій крілик». Но то так ся зве, же то крілик, а так – звычайны печены канапкы з помазанком з тертого сыру. То така валійска одповід швайцарскому фондьови.

До тертого сыру ся додає ель. А де го в нас туньо возьмеш, то уж мож комбінувати. Тоты складникы треба переплавити медже собом в банячку, насипати гострой паприкы и вкинути гірчіци, лем той не гострой. И пак вшытко попсути Вустерскім сосом.

И хто бы мюг подумати, же тото нич не зопсуло, навет смаку додало.

Хто ма шыдло в дупі, а не може хсидіти на місьцю, напевні уж зна о оліґарховым фольварку в селі Букы, што на річци Роставиця. Давно марил єм податися туди и я, але якысо не вдавало. И от кєд лем дали клич на єдном роверофорумі, сіл єм та поіхал.


Початок свій наша роверова вандрівка взяла в Білій Церкві – абы посмотрити по дрізі ґранітны кар’єры и саму річку Роставицю. Справды, місьця сут увагы гідны, бо є там доста вшелиякых забытків.
( ... )

Юж відомо, же украінці люблять сьмітя. Лем жебы до такого стопня не любити свою природу! Бо ищы недавно близь дачных поселиск, што на пілденній околиці лівобережного Кийова, серед вербовых заростей красувало ся кілька єзер, а тераз тутай будинкы и піскы.


(вшытко ся клацає)

Найлегше пояснити гевсу тенденцію засадом «бабло перемагат зло». Лем моім зданям, тото вшытко закорінено єст в глибокій «любови» до рідного краю, в потягу оздобити го красивима вельоповерховима будинками, дріґами, гандльово-розважальнима центрами, а инчима, так необхіднима сучасному чловекови, об’єктами цивілізациі.

Але природа буде ищы през дакий час жыла. Хоцкі під выглядом порослой вербами пустелі.

Некаторыя менчукі лічуць, што карыстаньне беларускай мовай ў грамадскіх месцах горада Менска недапушчальна, бо гэта PRAVAKUJE HRAMADSTVA!!!!

Для гэтых недаправакатараў парада ад Н.Р.М. - хавайцеся ў бульбу!



Ліпше слухати цілу сьпіванку.

Такє дашто зо мном трафлят ся зрідка, лем ся трафлят. Же не посмотрил єм уважні на то, што-м куповал. Бо-м хтіл взяти соєвий соус, а замісто него в моім кошыку ся опинил традицийний анґлійскій вустерширскій соус. А я-м ся ищы чудовал, же-м троха за дужо выдал за сес крам.

Спрібувал єм дома поливати на овочевий салат, замісто соєвого, вышло барз паскудне ідло. Такє то ся не іст, такє то ся вышмарят вон. Закрадла ся мисьль учынити тото з цівом бутелечком анґєльской гыді.

В тымто моменті непомітні подкрадло ся національне украінскє зьвірятко – жаба – и зачала ня душыти. Але правда, не пропадати ж добру! Звернул єм ся за порадом на спільноту easycooks и дужо ся дозвідавем на тот темат.

1. Ниґда в жытю не купуйте сесю гыд.
2. Кєд уж хцете купувати, то гважайте, жебы «Вустер» мал лейбу Lea&Perrins. То менше зло.
3. Выкористовуєт ся соус в невелькых кількостях. Кєд го буде веце, то ся не потруіте, але настрій зіпсуєте.
4. Для гурманів: коктейль «Крывава Мері» и салатка «Цезар» готуют ся выключні з «Вустером». Вшытко инче не Мері и не Цезар.

Выкидати соус я не буду. Принаймні буду мал можніст поексперементувати кусьцьок. Ци то буде врешті смакувало - посмотриме.