Гнеска єдны истеризуют, инчы зас дискутуют о доцільности спожываня мняса, бо нібы од того вшыткє нынішнє зло. Особисті я тот продукт іл, ім, і буду іл и аж нияк ня не бентежыт тот факт, же при тым гбивают ні в чым невинне зьвірятко (якє вконцю ся годувало для тотых цілей). То не гармонія з природом? Даруйте! Иснує цєкава книжка «Смєх шамана», де ся оповідат о шаманови, якій жыє (жыл) деси на самоті в маґаданьскій тундрі. «Он запросто мог поговорить с куропаткой и, окончив разговор, пообедать ею» - супер цитата, што?

А тепер кусьцьок о одвротным. Каждый нормальний чловек ходит в Хотині туристичнима дріґами, но а я – корчами. Так єм увиділ в єдным подвірку свинятко в’єтнамскє. Чорненькє такє, маленькє. Подбігло до нас и без ворота свій писок выстромило.

А пак вышол власник потворкы. Од него зме ся дознали, же в містечку уж почала ся на них мода. И не лем для краси, але абы істи. Хоцкі мам сумнівы, же тото гласьні просятко він зіст. Бо, гварит, оно як псятко бігат всяды, з дитином навет гра, шкоды жадной не робит – прості уж не даст рады го забити.

Щеслива, вільно бігаюча еко-свинка.

Украінці ся показили и понятягали сой на твари маскы.
Та ле почитайме, што пише British Medical Journal на свойой стороні, присьвяченой гласьні H1N1:

Routine use of face masks among the general public is not recommended. The effectiveness of this practice for prevention of influenza in the community is unknown.

Но от, лем што-м ся захопил дрымбом, як в Мережи выклали пластинку "Путєшествіє с Запада на Восток" из творами, выконанима на гевсом инструменті. Точніше на инструментах, бо гудак гра на ріжных дрымбах:

До се сього моменту, был єм переконаний, же в Чернівцях што квадратове - то баухаус.

А от оповіли мі, же там и справды сут баухаусны будынкы, лем же опріч того трафлят ся так называний аеродинамічний стиль, кторий хоц и дашто схожый на інтернацйональний стиль, лем вшак є инчым.

А до чого то я вшытко? Баухаус сам по собі ниє нич такого, жебы привертало очы. Білы ґмахы, правильной – прямокутной ци квадратовой – формы.

В Тель Авіві з того зробили таку туристичну родзинку. Иснує центр Баухауса, де мож придбати карту міста за 12 долярів (а в быле якым готелю – задармо). Там тіж гідні книжок о забудові міста, о архітекторах , о самым стилю. До того ж ищы, ізраїльтяне ся постарали, абы Юнеско тіж зацєкавило ся тотым білым містом.

Медже тым архітектура, навет тота інтернацйональна, в Чернівцях ся выдає быти цєкавша. От хто б щы зацєкавил тым Юнеско...

Джерело: Товтри і природа

Заблукали зме, кєд ся везли до Камянця. В Барі не было дороговказів, то зме поіхали якымсо кєрунком, попередні ся роззвідавшы шлях. В певным моменті стало очевидні, же села по дрізі ся не збігают з тым, што ся писало на карті. Бо то был кєрунок Могилева-Подільского.

Отож скрутили зме праворуч и опинили ся без хвилю посеред гір, барз подібных до Низкого Бескиду. Лем же не росте тутай, здає ся, нич ігличастого. На тівкы зме были заскочены, же іхали барз помалу, жебы ся насолодити красом Товтр.

До Камянця зме ся дістали уж барз нескоро гночи.

Але то давнішня история.

Ныні так само ся мі схотіло увидіти тоты горкы. Єдином помоцном информацийом при тым, як завсе, слугувал сайт Каменчанкы – докладні бо написано, як и де іхати, де выступувати и тд. Строна зас природного парку «Подільскы Товтры» містит што лем хцеш, лем то до купы не збереш. Єст на сайті карта, але ю не варт роздруковувати, кєд же є замала.


Трохи не повезло з погодом – през дойщ зме ся не видерли на Кармелюкову гору. Зато обійшли вшыткы чтиры Паньскы Товтры и вдоста ся налазили по Бакоті. До того ж, познайомили ся з Тарасом Горбняком, якій ся народил в затопленій Бакоті и тераз працює на тоты «Подільскы Товтры».

Был знова Камянец, з невеличком розвідком по Товтрах. Бо єст єдна мысель там на біциґлях ся покатати.

Тымто місьці был єм перед кількома роками. За тот час василияне встигли одбудувати церков. Місто кусьцьок привели до ладу, так же вецей не увидиш на старівці кіз на выпасі. Хыбаль же куркы бігают де неґде.

Лем не тото важні. Важні то, же-м похопил, же приіздити в гевсы місцини на ден-два - того замало, абы засмакувати місцевий кольорит. Вартат ся спинити на днів штири, походити нетуристичнима уличками Камянця, поіздити привітнима подільскыма селами по руінах старых фортец и вшелиякых забытків.

Чує ся, же люде тутай зовсім инчы, аніж в нас - веце інтеліґентны, веце щыры. Не знам, мож то пісьля столиці выдаєт ся дивным, же незнайома бабця веде тя до свого обійстя, жебы ты обірвал сой трохи сливок.

Кєд зме іздили по Товтрах, и звідували ся місцевых, як и де ходити, то они нам здивлені гварили, же ниє тутай што смотрити. По хвилі зас оповідали о тым краю, ліпше од быле якого екскурсовода, а пак проводили до потрібного місьця.

Джерело: Кам'янець і інші міста

( ищы кусьцьок Камянця )

Але ж жаба таки не дозволила мі прості так вышмарити бутелечку «Вустера» на сьмітя. Бо ищы жевріє надія, же з ним мож готувати.

Першом стравом был «валійскій крілик». Но то так ся зве, же то крілик, а так – звычайны печены канапкы з помазанком з тертого сыру. То така валійска одповід швайцарскому фондьови.

До тертого сыру ся додає ель. А де го в нас туньо возьмеш, то уж мож комбінувати. Тоты складникы треба переплавити медже собом в банячку, насипати гострой паприкы и вкинути гірчіци, лем той не гострой. И пак вшытко попсути Вустерскім сосом.

И хто бы мюг подумати, же тото нич не зопсуло, навет смаку додало.

Хто ма шыдло в дупі, а не може хсидіти на місьцю, напевні уж зна о оліґарховым фольварку в селі Букы, што на річци Роставиця. Давно марил єм податися туди и я, але якысо не вдавало. И от кєд лем дали клич на єдном роверофорумі, сіл єм та поіхал.


Початок свій наша роверова вандрівка взяла в Білій Церкві – абы посмотрити по дрізі ґранітны кар’єры и саму річку Роставицю. Справды, місьця сут увагы гідны, бо є там доста вшелиякых забытків.
( ... )

Юж відомо, же украінці люблять сьмітя. Лем жебы до такого стопня не любити свою природу! Бо ищы недавно близь дачных поселиск, што на пілденній околиці лівобережного Кийова, серед вербовых заростей красувало ся кілька єзер, а тераз тутай будинкы и піскы.


(вшытко ся клацає)

Найлегше пояснити гевсу тенденцію засадом «бабло перемагат зло». Лем моім зданям, тото вшытко закорінено єст в глибокій «любови» до рідного краю, в потягу оздобити го красивима вельоповерховима будинками, дріґами, гандльово-розважальнима центрами, а инчима, так необхіднима сучасному чловекови, об’єктами цивілізациі.

Але природа буде ищы през дакий час жыла. Хоцкі під выглядом порослой вербами пустелі.

Некаторыя менчукі лічуць, што карыстаньне беларускай мовай ў грамадскіх месцах горада Менска недапушчальна, бо гэта PRAVAKUJE HRAMADSTVA!!!!

Для гэтых недаправакатараў парада ад Н.Р.М. - хавайцеся ў бульбу!



Ліпше слухати цілу сьпіванку.

Такє дашто зо мном трафлят ся зрідка, лем ся трафлят. Же не посмотрил єм уважні на то, што-м куповал. Бо-м хтіл взяти соєвий соус, а замісто него в моім кошыку ся опинил традицийний анґлійскій вустерширскій соус. А я-м ся ищы чудовал, же-м троха за дужо выдал за сес крам.

Спрібувал єм дома поливати на овочевий салат, замісто соєвого, вышло барз паскудне ідло. Такє то ся не іст, такє то ся вышмарят вон. Закрадла ся мисьль учынити тото з цівом бутелечком анґєльской гыді.

В тымто моменті непомітні подкрадло ся національне украінскє зьвірятко – жаба – и зачала ня душыти. Але правда, не пропадати ж добру! Звернул єм ся за порадом на спільноту easycooks и дужо ся дозвідавем на тот темат.

1. Ниґда в жытю не купуйте сесю гыд.
2. Кєд уж хцете купувати, то гважайте, жебы «Вустер» мал лейбу Lea&Perrins. То менше зло.
3. Выкористовуєт ся соус в невелькых кількостях. Кєд го буде веце, то ся не потруіте, але настрій зіпсуєте.
4. Для гурманів: коктейль «Крывава Мері» и салатка «Цезар» готуют ся выключні з «Вустером». Вшытко инче не Мері и не Цезар.

Выкидати соус я не буду. Принаймні буду мал можніст поексперементувати кусьцьок. Ци то буде врешті смакувало - посмотриме.

Не хтримал єм ся, та й сой купил алтайскій хомус Павла Поткіна. Порівнювати з гуцульском дримбом взагалі ниє можливі, бо тото прості небесний інструмент, з об'ємным, барвыстым и соковитым звуком.

Поґуґлил єм и похопил єм, же зовсім не вмію я нім грати. Бо сут преріжны цєкавы прийомы гры. Файні, же добры люде в мережи понавикладали роликы з поясненями, як и што робити.

Ех... Як ся навчу, то ся дыржте.

Давно, давно якысо чытал єм, же піл годины гратя на такій то веци выкликат дойщ. И от сідил єм дома и робил єм нудну роботу - ци то переклад, ци то дашто инше - и так ся єм знудил єм з тотой праци, же не знамо як, рука сама потягнула ся за дримбом.

Кілько я-м так дримбал - не знам, але без певний час за вікном почули ся краплі дойща.

От така от фігня, малята.

Столичны околиці и надале ня чудуют. Выдаєт ся, же тутай мож знайти правдиву боброву запруду.
Де ся тото знаходит, так то не можу повісти: зме ся там возили на роверах цівым кагалом, и не запамятал єм докладні шлях. Так лем повім, же то єст деси близь до села Мощун.
А выпатрат то так:

Жебы ищы самых бобрів узріти, лем для того то треба приходити туди самому и сідити тихицькі та годинами споглядати. Мож вхтовды єдного и увидиш.


УПД: добры люде підказуют, же то Лютізькє мисливство.

На проханя жж-юзерів bridgeur і diversey_ua выкладам єден з альбомів бретоньского гурту Трі Янн.

Нажаль, про Бретань за звычай мало што знают. Навет не знают, де тото єст. А што до музыкы - то взагалі зеленого понятя не мают.
А знаходит ся сеся місцина на пілнічному заході Франциі, заселена кельтами, бретонцями, дакторы з якых ищы до гнеска хоснуют свою бесіду, штотак долго знаходила ся під забороном, а тіж романьску бесіду ґалло (гнес праві вымерла).
Вецей про Бретань можете ся дознати, як посмотрите сторінку http://breizh.ru/, створену выкладачком бретоньской бесіды в МГУ Анном Мурадовом (anna_muradova). Там тіж знайдете невеличкій екскурс в бретоньску музыку.

Але так скратка хцем лем зауважыти специфічний для бретонців стиль сьпіваня - kan ha diskan (кан а діскан), кєд за солістом повторюєт ся ціва фраза, при чым она ся може зачынати з останнього слова солісты, так нібы му наступают на ногы.

Што ся тычыт нашых Трьох Янів, а саме так ся перекладат назва гурту, то зостали они орґанізуваны на самым початку 70-ых років правдиво трьома Янами з бретоньского міста Нант. Сьпівают не лем по бретоньску - тіж по французску, по англійск, ай по ірляндску ся снажат.

Гев сесы дядькы сьпівают штоси по бретоньску, а хлопакы и дівчата танцюют своі бретоньскы танці:


( посиланя на альбом )

Сего разу цільом мого ровер-шпацира стала Боярка. Близь до Борщагівкы, и тіж єст на што посмотрити.

В будынку тутешньой земской чколы в свойом часі жыл Микола Островскій, якій пак написал книжку "Как закалялась сталь" (ниґда-м не чытал).

Повідают, же гласьні о тымто часі и ходит. Не знам, треба буде подужати якысо тот твір. Што до самого будынку, то він є ныні єдном з окрас містечка.

Знаходит ся туж недалеко од станциі, цилі од памнятника Ленінови. Медже инчыма тота статуя слугує в містечку за одмінний дороговказ, о чым буде дале.

В сумі, як комуси забракне інформациі о місьці, то ниє проблем, кєд же за гевсом червоном чколом знаходит ся Краєзнавчый музей, працівниці якого радо вам розкажут, де и што тутай ся знаходит.


Оказало ся, же як лем побудували желізничну колію, кияне зачали влаштовувати собі тутай дачкы. Ново утворену улицю назвали Хрещатик. Гласьні гев приіздили єгупецкы богатіі на літо в шолом-алехеймівскым "Тевьє Тевелі". Саме містечко в книжці остало закодуване під назвом "Бойберик".  ( што смотрити в Боярці )

А гнеска-м рано на Ірпіню за Романівком виділ прегарну велику косулю!
До того щы-м вздріл на дамбі выдренятко. Не выстарчат іщы увидіти кабана...

Походиш столицьом, посмотриш до выстав крамниц, но и нич. Крамниці як краминці, як и всяды по сьвіті. Лем то в Одесі по инчому, бо мысьлят одеситы не так яко вшыткы. Но де іщы мож стріти "Гастрономічний бутік"!?

З выстав одескых крамниц до нас позерают манікены - як от гевсе дівча и марсияньскы дитятка-янголятка:

Тему янголяток продовжує ліпнина на скіні инчого магазину.( дале...  )

Же сут лемківскы деревяны церквы – но то вец зрозуміла. А жебы праві під домом тіж такє дашто стояло – тото истна несподіванка. Річ певна, же тутай будували, але кілько з того остало знищено! Єднак вартат хвильку поґуґлити, абы похопити, же дужо щы ся зохабило в нас такых церков.

Гласьні до двох з ных возилем ся ровером – до гористых Підгірец и Креничи, што в Обуховскій страні. Жлі, же-м встал нескоро – кєд єм был в Креничах, служба юж ся давно скінчыла, а церква стояла заперта. Што ж, мусил єм позерати без пліт, але и то было добрі.

Гевса церква, яка ся называт Покрова Богородиці, остала збудована в 1761 року. Такій «хатній» тип будовы – простий, деревяний зруб – є барз архаічний, сягат певні початків християньства на нашой земли.


Михайлівска церква в Підгірцях на 20 років старша є од попередньой. Стоіт сой величні на горбочку, храм з трьох зрубів и з трьома банями. То єст так званий клітскій тип (од слова «кліть») будовы, якій был характерным для княжой добы. Але и тераз то ся трафлят по селах Украіны.

Дзвіницю уж добудовали в ХІХ ст. А за совєтів церква служыла яко склад на збіжя. Што цєкаві, попри вшыткы негаразды, оздобленя всередині добрі ся зеберегло. До того тераз ту мож увидіти вельо бароковых образів.

Не подобат мі ся, як Пікаса робит слайд-шоу, то ліпш выкладу дакы здымкы з Крыму.

Чловека, што приіхал до Крыму одпочывати, місцевы называют «здыхом». Бо до правды приіхав він здыхати під палячым сонцем на пляжу и од занадто высокых цін на вшытко. Часами здыхів вывозят позріти на різны крымскы забыткы и на горы. Што ся тычыт останнього, то векшіст здыхів думат, же пляжны капці ся надают до ходіня по каменях, а бікіні як найліпше пасуют до лісовой прохолоды.

При тым они можут ся поводити барз кумедні.

Коло джерела Панія груба здышка закрычала своім товаришам: «Вот, єслі бы нє вы, еслі бы нє вашы фотоґрафіі, мы бы уже ПОЛ ЧАСА в автобусє сідєлі!»
Инший зас дзядзьо з выбалушынима од переляку очыма звідал нас: «А ґдє здесь выход?... Ну какой… Там ґдє я машыну оставіл!»

Пак, кєд зме ишли горе по річци Сары озен (Жолта річка), далеко за водоспадом Срібны струны нам ся трафила родина одпочывальників. Тітка нас звідала, ци щы долго ити до того водоспаду. Кєд зме і повіли, же они го юж давно минули, она ся істеричні здивила: «Надо же! Почєму же еті ґады нам нє сказалі, што водопад практічєскі пєрєсох!»